У 1996 році, програміст Торбен Вейс (Torben Weis) подумав, що було б непогано для Linux зробити файлового менеджера, інтерфейс якого працюватиме на технології HTML. В такому разі його зовнішній вигляд можна буде міняти так само просто, як дизайн сайту. Це характерна риса програмістів: щоб вирішити складну задачу вони схильні написати значно складніший інструмент, який трохи спростить вирішення початкової задачі. Так вийшло і з Торбеном, він разом з Мартіном Джонсом (Martin Jones) написали код, який використовував основні веб-технології і назвали його милозвучною назвою KDE HTML Widget, або просто khtmlw. OpenSource розробники це вам не маркетологи з Apple, їх влаштовувала така назва.
До 1998 року ця розробка розрослась до такого стану, що могла відображати веб-сторінки не гірше за Internet Explorer і Валдо Бастіан (Waldo Bastian) вирішив зробити форк (копію коду, щоб розвивати його інакше) під не менш співочою назвою KHTML.
У 1999 році спільнота вільних програмістів вирішувала який браузер включити до складу KDE-оточення Linux. А обирати особливо не було з чого, ринок ділили два пропрієтарні гіганти Netscape і Internet Explorer, альтернативні OpenSource браузери під їх натиском усі повиздихували. Щоправда, у 1998 році з’явилась відкрита спільнота Mozilla, але їх браузер був ще не готовий, він потребував ще років роботи.
Тож KDE-шники вирішили просто швиденько написати новий примітивний браузер, який зможе показувати базові веб-сторінки, а далі вже розширювати його можливості в процесі. І за основу взяли KHTML, який в принципі уже і так уже багато що вмів. Тільки треба було переписати його з файлового менеджера в браузер. Але коду він містив мало і гарно структурованого, а якому програмісту не сподобається зрозумілий код, навіть якщо зрозуміло, що його доведеться переписати?
Я хочу, щоб ви прониклись концептуальністю ситуації — в один і той самий час Microsoft вбудовує IE в файловий Провідник, щоб прямо в ньому можна було переглядати інтернет, а розробники Linux навпаки роблять файловий менеджер на браузерних технологіях і потім з нього роблять браузер. Обидві ці дії геть не мають сенсу і не отримали жодного розвитку, але такий от подвійний парадокс мав місце бути в історії.
Так чи інакше, KHTML вдалося за пару місяців причепурити і у 2000 році він став основою браузера Konqueror, тобто завойовник. Натомість коди Mozilla були доведені до фінального стану лише у 2002 році.

А вже у 2001 році коди KHTML нагуглили програмісти Стіва Джобса. Джобс поквапливо будував нову екосистему Apple, тому бажання все писати самостійно з нуля у його команди не було, він шукав те, що погано лежало, в крайньому випадку — купував. У 1997 році Microsoft інвестувала в Apple, врятувавши компанію від банкрутства, і Internet Explorer з 2 по 5 версії став браузером MacOS за замовчуванням. Але купертинівці все ж вирішили відмовитися від послуг Microsoft і самостійно контролювати браузер.
Програмісти Apple теж програмісти, тому в KHTML їх привабило те ж саме — невеликий і зрозумілий код. Навіть якщо треба буде його переписати. Тож вони форкнули його і переписали. Так з’явився WebKit, на основі якого побудували Safari, випущений у 2003 році.
Певний час KHTML розвивався паралельно з WebKit, потім команди розробки пособачилися через те, що кодери Apple погано документували код, не допускали сторонніх розробників без підписання нерозголошення і не допускали їх до бази знайдених помилок, що не по OpenSource-ному. Але зрештою Apple виділила рушій в повноцінний OpenSource, а інтерфейс і доповнення забрала собі.
У 2008 році Google, будуючи бізнес на інтернеті, задовбалася чекати виправлення помилок Internet Explorer і вирішила тупо зробити свій браузер, в якому пошук працюватиме нормально. WebKit їм сподобався… ви не повірите, але зрозумілим лаконічним кодом. Навіть, якщо його треба буде переписати, ну ви зрозуміли. Тому вони взяли WebKit і побудували на його основі Chrome. До слова, відповідав за створення власного браузера тодішній Віце-Президент по продуктам Сундар Пічаї, який тепер займає пост CEO Alphabet (Google).

Друга браузерна війна і домінування WebKit/Blink
Успадкувавши основні сильні сторони WebKit, Chrome був швидким і нормально відображав сторінки. Простий інтерфейс в стилі Safari теж став перевагою для масового користувача. І з допомогою активного нав’язування Google на сторінках своїх сервісів, Chrome став дуже швидко набирати популярність.
Microsoft, тривалий час не розвиваючи IE дуже пізно спохватилася. За п’ять років між IE 6 та IE 7 інтернет пішов далеко вперед, треба було зробити велику роботу. Насправді, варто вже було принципово переписати код так само, як це зробив Netscape, але на їх прикладі Microsoft знала, що це займе занадто багато часу, і вирішила розвивати існуючий код. Цей підхід не те що не дозволив наздогнати великі відкриті спільности WebKit і Mozilla, він призвів до подальшого відставання IE. Браузер почали жартома називати Browsers Downloader, програма для завантаження нормального браузера після встановлення Windows. Доля IE падала майже так само стрімко, як в свій час падав Netscape.
Вже через рік, у 2009 році Chrome зайняв третє місце серед браузерів, у 2011 році обігнав Firefox і у 2012 році подолав і IE. Ріст браузера був таким динамічним, що “посипалися” долі і альтернативних браузерів.

Попри те, що в той час WebKit розвивала і Apple, і Google, і вільні програмісти, їх робота була схожа на лебедя, щуку і рака. Apple не маючи поглибленого інтересу до веб-технологій, було важливо щоб браузер був легким, швидким і гарно працював на їх пристроях. Google навпаки, було треба якнайшвидше запедалювати нові стандарти, щоб в інтернеті були не просто сторінки, а цілі складні інтерактивні веб-застосунки. А вільні програмісти тусувались просто по фану, адже вечірка в KHTML почала скисати.
Успіх Chrome був очевидний, але Google постійно доводилось робити подвійну роботу, пишучи власну гілку WebKit, а потім синхронізувати її з основною гілкою, і у 2013 році вона вирішила, що вже достатньо велика і впливова, щоб форкнути WebKit і більше ні на кого не зважати, творячи Chrome по образу і подобі, а відповідно і змінюючи сам інтернет. Так з’явився Blink (Блим), після чого їх шляхи розійшлися.
Blink успадкував основні риси попередників, отже його можна було дуже просто підтримувати, а код інтерфейсу був ізольований від коду рушія, тож можна було відносно просто створити новий браузер використовуючи готовий рушій Blink і в подальшому легко оновлювати його окремо від інтерфейсу. Це призвело до буму Chromium-браузерів. Навіть великі компанії закинули власні розробки, перейшовши на Blink. У 2013 році Opera відмовилася від власного рушія, а у 2020 і Microsoft перевела свій Edge на Blink. Зараз будь-яка спільнота програмістів може створити свій браузер на основі цього рушія, тож багато великих софтверних компаній почали розробку власних версій, кількість їх пішла на сотні.

Станом на грудень 2024 року Chrome є абсолютним монополістом, тримаючи 68,38% загальних виходів в інтернет і 66,88% браузерів на ПК. Найближчий конкурент Safari має 17,09 і 8,48% відповідно. Але він має споріднений код, а більшість альтернативних браузерів (Edge, Opera, UC Browser, тощо) мають в принципі той самий рушій Blink.
Серед масових браузерів, зберіг аутентичний код рушія один лише Firefox, але його доля дуже сильно впала. Станом на грудень 2024 року він займає лише 2,46% від загальної кількості і 6,12% від ПК. Сам Торбен Вайс, з якого почалася історія WebKit/Blink і прізвище якого до сих пір прописане в копірайтах коду усіх заснованих на них браузерів, зараз більшу частину часу користується Firefox, тому що остерігається повторення ситуації IE6, коли сайти будуть оптимізовуватися не під стандарти, а під конкретний браузер. Google, вбивши дракона, сама стала драконом. Але зараз не 1996 рік, написати новий веб-рушій з нуля не вийде. І тоді це було дуже важко, а зараз неможливо.